Category Archives: ВИХОВНА РОБОТА

81 річниця пам’яті жертв Голодомору.

«І запалали свічки пам’яті та скорботи…».

 

Згадайте нас — бо ми ж колись жили.

Зроніть сльозу і хай не гасне свічка!

Ми в цій землі житами проросли,

Щоб голоду не знали люди вічно

 

..На підвіконні палахтить

Скорботи полум’я священне –

То свічка пам’яті горить

За всіх безвинно убієнних

IMG_2853 IMG_2867 IMG_2874 IMG_2877 IMG_2880

Відкритий виховний захід – Екскурс в історію “Подорож козацькими стежками”

IMG_2692 IMG_2695 IMG_2699 IMG_2702 IMG_2715 IMG_2723

“МИ КОЗАЦЬКОГО РОДУ НАЩАДКИ

Мета: Збагачувати знання учнів про історію українського народу; розширювати знання про початок козаччини в Україні, заснування Запорозької Січі, розвивати інтерес до історії українського народу, до народної творчості; виховувати повагу до козаків, гордість за український народ, любов до Батьківщини

14 жовтня в Україні відзначають День українського козацтва. Це дуже важливе свято для нашого народу, адже козацтво відіграло вирішальну роль у становленні нашої держави. Його історичне значення важко переоцінити. Народ будь-якої країни береже спогади про власне минуле, пишається своєю історією. Перекази про звитяжні вчинки предків передаються з покоління в покоління. Козак – значить вільний чоловік. Дуже важко жити кожному самому по собі, до того ж в умовах поневоленої держави.

14 жовтня, в день Покрови Пресвятої Богородиці, з 1990 р. відзначається свято запорозького козацтва – цього унікального явища в світовій історії. Бо запорозькі козаки. особливо шанували Покрову. На Січі це свято було храмовим. Богородиця була їхньою заступницею в далеких походах, під її покровом вони не боялися ні розбурханої стихії, ні злих ворожих сил. Її зображення було вибите на хрестах, які носили козаки. Священною для кожного козацького лицаря на Січі була Покровська церква, від її порога січовики вирушали на захист рідної землі і з подякою за порятунок поверталися до неї після походів.

Саме восени на Покрову козаки часто проводили загальновійськову Раду, де переобирали кошового отамана і старшину. Після зруйнування Січі запорожці захопили з собою за Дунай і образ Покрови.

Українське козацтво зародилося давно. Перші письмові згадки про козацтво датуються 80-90 роками ХV століття. Саме слово козак – ввійшло у свідомість нашого народу в значенні вільна людина, народний месник, борець за свободу і незалежність України.

Запорозька Січ – це феномен світової цивілізації навіть з висоти нинішнього дня, не кажучи уже про час її існування.

Чому називали –СІЧ?

Козацькі табори для захисту від нападників обносили січовими колодами. Розташовувалися ці табори на острові Мала Хортиця, за Дніпровськими порогами. Так і виникла назва Запорозька Січ. Сама ж Запорозька Січ була побудована в 16 столітті

Січ була рятівницею і рідною домівкою для козака і, і всіх, кому потрібний був її захист.

Січ була зразком поєднання демократизму зі строгістю порядків і самодисципліни. Січ була колискою української державності, контролюючи значні території, утримуючи багатотисячну армію, адміністративний апарат.

Січовики мали символіку: прапори, гімн, герб. Столицею Запорозької Січі була могутня фортеця, оточена частоколом, в заборолах якого виставлено гармати.

Корогва – прапор Війська Запорозького, найбільша святиня козацтва. Шили її з найдорожчих тканин та оздоблювали вишивкою і гаптуванням. Найчастіше золотом вишивали образ Покрови Пресвятої Богородиці – заступниці козацтва, або козака з шаблею та мушкетом, траплялися також образи святих. Історичний герб корогви — маливове тло з білим хрестом. В нижній частині герба шляхетські роди зображували свої ініціали (у Вишневецьких це були зірка і півмісяць). Після загибелі легендарного Байди козаки продовжували використовувати його прапор. З часом зірка і півмісяць відпали, лишився білий хрест на малиновому тлі. Козацькі прапори були також блакитного, жовтого, жовто – блакитного, малинового, червоного й чорного кольорів, на яких відбивались родові знаки тих гетьманів, які були при владі.

Булава– найважливішою ознакою влади кошового отамана. Це була палиця з горіхового дерева довжиною 50 – 70 см. зі срібною чи визолоченою кулею на кінці. Вона завжди розкішно оздоблювалась коштовним камінням. Курінні ж отамани носили жезли-пірначі — різновид булави, металева головка з гострими виступами, насадженими на держало.

Бунчук — це древко завдовжки 2 – 2,5 метри із золотою кулею, на якій було підвішено кінське волосся й червоні мотузки як символ гетьманської влади. Звичай ношення бунчука спочатку був у турків, потім цю традицію перейняли поляки, а тоді вже й українські гетьмани.

Печатка — символ влади судді. Нею скріплювались всі документи Війська Запорізького, виданіКошем універсали, привілеї, дипломатичне листування. На печатці був зображений герб — постать козака, озброєного мушкетом і шаблею.

Каламар – символом влади військового писаря. У козацьких канцеляріях чорнильниці-каламари мали найрізноманітніші форми й були, як правило, мистецькими витворами народних умільців. Виготовлялися вони з металу (бронза, срібло), скла або кераміки.

Литаври –відзнака довбиша. Без ударів довбиша в литаври не можна було скликати січову раду.

Козацька символіка мала велике значення й була унікальною, якщо без верби й калини нема України, то без атрибутів козацької символіки немає й самого козацтва.

На центральній площі стояли церква, Покровська церква Запорізької Січі була для козаків не тільки духовним і культурним, але і територіальним центром. Для будівництва церкви козаки вибирали найгарніше і просторе місце, щоб церкву можна було бачити з далекої відстані.

Територіально, церква перебувала в центрі Січі, а навколо неї вже розташовувалися інші споруди.

Порядки у запорізьких козаків були суворі. У людей інших релігій православ’я було єдиним допуском на Січ і в церкву … До речі, перша церква Покрова Пресвятої Богородиці була побудована в кінці XVI століття. Внутрішнє оздоблення церкви блищало розкішшю і красою: дорогоцінні метали, золото, срібло, перли … За допомогою них прикрашали книги, ікони, інша церковне начиння … На жаль, з приходом більшовиків, багато церковних цінностей вивезли за кордон.

Козаки вибирали свою старшину – гетьмана, кошового отамана, курінних отаманів – вільним, демократичним голосуванням.

Збройні сили складалися з таких родів військ: піхоти, кінноти, артилерії та морського флоту.

(Про піхоту )

На Запорозькій Січі існувала постійна школа лицарського, військового мистецтва. При січовій церкві діяла загальноосвітня школа. Командний склад низового війська, як правило, був високоосвічений. Полковники, сотники, чимало рядових козаків закінчували Києво-Могилянську академію або інші вищі чи середні навчальні заклади.

На Запорожжі існувало суворе законодавство, що не допускало будь-яких аморальних вчинків. Нещадно викорінювалося злодійство, розбій, конокрадство. Не було місця в цьому товаристві зраді, боягузтву, підлості, шахрайству.

Виникнення січі пов’язане з іменем Дмитра Вишневецького (Байди) з містечка Вишнівець. Д.Вишневецький належав до неспольщених українських магнатів, був канівським старостою. Дмитро Байда-Вишневецький відомий український військовий та політичний діяч ХVІ століття, волинський магнат і черкаський староста, князь православний .Своє свідоме життя присвятив боротьбі з Кримським ханством і турецькими загарбниками. Усю надію покладав на українське козацтво, з яким не раз громив татар і турків. У Молдавії Байда потрапив у полон, і турки замордували його. Народ у піснях і думах увіковічив відважного отамана.

Запорозька Січ проіснувала більш як двісті років. Найвідомішими представниками козацької верхівки був Богдан Хмельницький. Саме він очолив у 1648 році визвольну війну українського народу, війну справедливу, метою якої було здобуття незалежності

ХАРАКТЕ́РНИК, химоро́дник, галдо́вник («галдувати» — чаклувати) або заморо́чник (вмів напускати «морок» — туман, сон) — назва віщуна, чаклуна на Запорозькій Січі, який вмів ворожити, лікувати поранених козаків, знав психотерапію, вправи з фізичної підготовки козаків, про що існує ряд історичних свідчень очевидців, народних легенд та переказів

Польський історик Бартош Папроцький (*1540—†1614) лишив спогади про козаків, які не лише замовляли кулі, а й збирали їх з себе руками і кидали назад у ворогів. Ті, в кого потрапляли кулі, гинули на місці.

Майже всі козацькі гетьмани, кошові отамани і відомі полковникибули характерниками. найбільший характерник з них —Іван Сірко. За час свого отаманування — з 1659 по 1680 роки — Сірко брав участь у понад 100 битвах і не мав жодної поразки. Козаки вірили, що він знає наперед про те, хто з ним збирається воювати, що під час бою може перекинутися на хорта, вовка чияструба або заклясти вороже військо. Турецький султан видав фірман (указ) про моління в мечетях на загибель Сірка.

Існує легенда, що козаки 5 років не ховали Сірка після його смерті, возили його тіло із собою у походи і були переконані, що він і мертвий наводить страх на ворогів і допомагає їх перемагати. А згодом — відрізали його праву руку, з нею ходили на війну і за необхідності виставляли її наперед, приказуючи: «Стій, душа й рука Сіркові з нами!»

Коли у 1775 році московські війська підійшли руйнувати Запорізьку Січ, старшина і духовенство умовляли козаків не чинити опір. Більшість запорожців здалися. Але найнепокірніші, очолювані характерниками, покинули Січ і втекли за Дунай в Туреччину, де заснували Задунайську Січ (на території сучасної Румунії Характерники були сильними чаклунами, серед здібностей яких — вміння зупиняти кров, заговорювати біль, ловити кулі голими руками, ходити по воді та вогню, годинами перебувати під водою, ставати невидимим, гіпнотизувати, з’являтися в кількох місцях одночасно та викликати панічний жах у ворогів, що спричиняло панічну втечу їх з поля бою. Також такі козаки могли бачити майбутнє, події, що відбувалися за сотні кілометрів в інших краях, впливали на свідомість людей, неживу природу, лікували смертельні рани (навіть ставили на ноги мертвих!), знаходили скарби, виходили сухими з води («на Дніпрі войлок прокладуть і йдуть»).

Як стверджує історик Світлана Бессонова, таким чином хоронили «небезпечних людей-чаклунів, тобто осіб, чиє посмертне відродження було небажаним. Для того їх обертали обличчям вниз, щоб сонце не торкнулось їх своїм животворним промінням». Одне з таких поховань козака-характерника було розкопано в 1936 році біля села Архангельське Ясинуватського району Донецької області

Зачіска чуприна – відома нашому народу ще з 16 тисячоліття до нашої ери. (Пізніша жартівлива, навіть трохи образлива, назва чуприни – оселедець) уприну, котра була своєрідною відзнакою лицарського стану.

Причому варто зауважити, що чуприну (оселедець) просто так не можна було собі вистригти. Тільки після посвяти у козаки (після першого бою, першого морського походу та складних іспитів) дозволялося воїнові голити голову, залишаючи чуприну. Чуприни заборонялося носити джурам, селянам-втікачам, недосвідченим воякам, брехунам, боягузам, злодіям, ошуканцям. Позбавити чуприни козака вважалося найбільшою ганьбою. Про надзвичайно високий статус цієї зачіски у запорожців свідчить і суворо регламентований спосіб носіння чуприни, закрученої саме за ліве вухо.

„Чуприну неодмінно носили за лівим вухом, як усі відзнаки і нагороди,— пояснював колишній запорожець Антін Головатий великому князеві Костянтину Павловичу, — шаблю, шпагу, ордени та ін. носять зліва, то й чуприну, як знак завзятого і відважного козака, слід також носити зліва”.

Петро́ Іва́нович Калнише́вський) — останній кошовий отаман Запорозької Січі у 1762 та 17651775 роках.

Православний святий (вшановується як Петро Багатостраждальний

Тому у 1775 році імператриця Катерина ІІ прийняла рішення про ліквідацію Січі. На початку червня 1775 року величезне військо під камондуванням генерал-поручика Петра Текелія рушило в напрямі Запорозької Січі. Понад 100 тисяч чоловік налічувалося в підпорядкованих йому піхотних.

В ніч на 4 червня (17 червня за новим стилем) 1775 року царські війська оточили останню Запорозьку Січ. Петро Калнишевський і січова старшина здали російським військам Січ без бою. Загарбники пограбували військову скарбницю, вивезли із сховищ зброю з припасами, архів Коша Запорозького,. Понад п’ять тисяч запорожців після зруйнування Січі втекли за Дунай і заснували там Задунайську Січ.

8 червня 1776 року рішення цариці й наказав (оголосивши Калнишевському з соратниками указ) негайно відправити Калнишевського в Соловецький монастир. Одна з причин такого рішення полягала в тому, що навіть після зруйнування Січі Калнишевський турбувався про подальшу долю запорожців, про заснування Січі в іншому місці.

Тут, у нелюдських умовах, судилося останньому кошовому проіснувати 27 років. За цей час кошовий отаман так і не розкаявся та не звертався до імператриці з проханням помилування.

Лише указом нового царя Олександра І від 2 квітня 1801 року Петру Калнишевському було «даровано прощення» і надано право обрати собі місце проживання на свободі за власним бажанням. 110-літній в’язень, котрий за 25 років перебування в одиночках, як твердять перекази, осліп, нарешті став вільний. Але він не повернувся на Україну, а залишився при монастирі. Помер Петро Іванович Калнишевський 31 жовтня 1803 р., 113 років від роду.

Просидівши в тюрмі такий довгий час, він здичавів, став похмурий і втратив зір; в нього, як у звіра, виросли великі пазурі, довга борода і весь одяг на ньому, каптан з ґудзиками розпався на лахміття і звалювався з плечей

Пам’ять праведного Петра Багатостраждального — 14 (1) жовтня, у день Покрови Пресвятої Богородиці, покровительки козацтва

Вшанування жертв Бабиного Яру

IMG_2672 IMG_2674 IMG_20140929_102636

ТРАГЕДІЯ БАБИНОГО ЯРУ

29 вересня 1941 року в окупованому нацистами Києві в Бабиному Яру почались масові розстріли мирного населення міста – за два дні було вбито 33 771 тисячі євреїв (не рахуючи дітей до 3-х років, яких розстрілювали, але не рахували).

Німецька армія окупувала Київ 19 вересня і з наступного дня спеціальні підрозділи СС почали підготовку виконання наказу Гітлера про знищення усіх євреїв і радянських офіційних осіб. Перший розстріл відбувся 27 вересня — були знищені 752 пацієнта психіатричної лікарні ім. Івана Павлова, яка знаходилась поблизу Бабиного Яру. Цього ж дня німецьким комендантом міста було видано наказ усім євреям разом з речами з’явитись 29 вересня з документами і цінними речами в збірний пункт біля Бабиного Яру для евакуації.

Зранку 29 вересня понад 30 тисяч євреїв прибули на північну околицю Києва невеликими групами. Їх розстрілювали по 30-40 чоловік і скидали в рів. Після того як він наповнювався 2-3 рядами тіл, мертвих присипали землею. За два дні у Бабиному Яру зондеркомандою 4а під командуванням штандартенфюрера Пауля Блобеля і за підтримки двох підрозділів полку поліції «Південь» було розстріляно 33 771 чоловік. Наступні розстріли євреїв відбулись 1, 2, 8 і 11 жовтня 1941 року.

Протягом 1941-43 років у Бабиному Яру було розстріляно 621 члена Організації українських націоналістів, 100 матросів Дніпровського загону Пінської воєнної флотилії, знищено 5 циганських таборів. За оцінками, за три роки у Бабиному Яру було розстріляно від 70 000 до 200 000 чоловік. Крім того, у Сирецькому концтаборі, де утримувались колишні комуністичні активісти, підпильники і військовополонені, за роки війни загинуло більше 25 тисяч осіб. Коли почався відступ німецької армії з території СРСР, нацисти намагались сховати сліди злочинів – їм вдалось ексгумувати частину тіл і спалити їх, але залишились числені свідки і криміналістичні докази розстрілів мирного населення Києва.

У повоєнний час пройшли судові процеси над винуватцями розстрілів у Бабиному Яру. Начальник айнзацгруппи Пауль Блобель був засуджений до страти, генерал-майор Курт Еберхард, який віддав наказ про розстріл, помер, не дочекавшись вироку; генеральний комісар Києва Гельмут Квітцрау до відповідальності не притягувався і помер в 1999 році.

1 2 3